вВідео
Скажи булінгу - НІ!

Я маю вагу! Я маю значення! Я маю право!

 

Діти про Я МАЮ ПРАВО!

Енергоменеджмент - шлях до заощадження державного та місцевого бюджетів

нновини

На письменницькому порталі Пилипа Юрика та Міжнародного фонду ім.Павла Глазового розміщено статтю Віри Середи про XXVI Міжнародний гуцульський фестиваль  у Вижниці «Мотиви гуцульської моди у вирі подій і рекордів першого фестивального дня»

Далі – мовою оригіналу. 

Участь у XXVI Міжнародному гуцульському фестивалі творча група нашого порталу розпочала з науково-практичної конференції, що відбулась у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва імені Василя Шкрібляка. Тема дослідження «Елементи нематеріальної культурної спадщини – сутнісна основа сучасних гуцульських традицій» об’єднала близько 40 доповідачів і слухачів із різних куточків України та зарубіжжя.

 

 

Презентація проекту «Одягові традиції Гуцульщини»

На початку конференції відбулася презентація спільного проекту Вижницької й Косівської районних рад «Популяризація історико-культурної спадщини Гуцульщини за межами етнорегіону шляхом збереження одягових традицій», що є логічним продовженням спільного транскордонного проекту 2018 року, реалізація якого відбулась у Польщі як можливість популяризації культури Гуцульщини за межами регіону - вперше там презентували гуцульську моду.

Для необізнаних: гуцули – етнографічна (субетнічна) група українців, розселена в південно-східній частині Українських Карпат від ріки Лімниця (притока Дністра) на Заході і до державного кордону з Румунією на Південному Сході (Верховинський, південна частина Косівського й Надвірнянського районів Івано-Франківської області, Путильський та південна частина Вижницького району Чернівецької області й Рахівський район Закарпатської області).

Модератор й учасниця проекту Олена Фуштей зауважила, що за два роки роботи сформувалася потужна команда однодумців, які активно працюють над збереженням і популяризацією одягових традицій двох гуцульських районів. Бенефіціари проекту - Вижницька районна рада Чернівецької області та Косівська районна рада Івано-Франківської області. Партнери - Вижницький коледж прикладного мистецтва імені Василя Шкрібляка, Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філія Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського), Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв. До цього долучалися не лише викладачі, студенти, а й просто небайдужі люди, котрі розуміють важливість такої тематики.

- Головною метою нашого проекту є продовження сталого співробітництва між двома сусідніми районами Івано-Франківської і Чернівецької областей, поширення досвіду серед інших регіонів Гуцульщини, - сказала Олена Фуштей. - Ми прагнемо покласти початок формуванню унікального інклюзивного туристичного маршруту. Основними заходами проекту передбачалося провести наукове дослідження одягових традицій населених пунктів Вижницького району - сіл Іспас, Чорногузи, Виженка та міста Вашківці, а також систематизація отриманих матеріалів у ході реалізації двох проектів 2018-2019 років у етнографічну двотомну фотокнигу «Одягові традиції Гуцульщини» («Вижниччина» і «Косівщина») та створення віртуального музею моди двох районів. Минулого року подібне дослідження моди початку та середини ХХ століття провели в селах Косівщини (Старий Косів, Вербовець, Смодна, Черганівка).

Проект передбачає видання наборів для вишивання, організацію етнографічної виставки з елементами народного одягу та аксесуарів із адаптацією для осіб із вадами слуху. Важливою пілотною ініціативою в Україні стала перша етнографічна виставка, адаптована для нечуючих. 2018-го її адаптували для людей із вадами зору.

- Але все це, звичайно, неможливо було зробити без підтримки наших колег із Асоціації «Єврорегіон Карпати – Україна» та фінансової підтримки обласних бюджетів Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької областей, а також представників бізнесу - компанії ДТЕК, заводу мінеральних вод «Моршинська» та ПАТ «Концерн Галнафтогаз», - зауважила Олена Фуштей.

Цю частину конференції ілюстрував освітньо-виставковий проект «Минуле й сучасність» (про історію моди Вижниччини середини ХХ століття) та відео «Виженські мотиви».

Цікавими були доповіді дослідників про роботу в рамках проекту.

Завідувачка музею старожитностей та етнографії буковинської Гуцульщини Вижницького коледжу прикладного мистецтва Марія Козубовська та викладачка професійної майстерності цього ж закладу Зіновія Сірецька розповіли про дослідження одягових традицій сіл Іспас, Чорногузи, Виженка та міста Вашківці, повідомивши, що виявили багато спільного в одязі. Але є й відмінності. Зокрема, є кардинальна різниця в особливостях жіночого костюма Вашківців - його можна було побачити в залі, а також на дівчатах із ансамблю «Черемшина», котрі брали участь у фестивалі.

В одному з музеїв знайшли цікавий елемент чоловічого строю, в якому щільно вишитий клаптик полотна пришивався до стійки буденної сорочки. Бідний чоловік робив це, щоб мати святковий вигляд. Такий елемент знайшли лише у Вашківецькому музеї-садибі видатного художника-орнаменталіста Георгія Гараса.

 

Вивчаючи літературу, колекції одягу краєзнавчого та інших музеїв Вижниччини, фольклорних колективів, народних майстрів, дослідники робили описи зі старих фотографій. Заслуговує на увагу словник, що в майбутньому представлять широкому колу любителів мистецтва.

Зіновія Сірецька висловила подяку всім, хто допомагав, зокрема, Наталі Андрицуляк (вона була присутня в залі), яка допомогла у зйомках фільму «Виженські мотиви» й надала інформацію про вишивку села Виженка, також Вірі Романчук, Євдокії Яремчук, Марії Клим, фольклорному колективу «Молодички жартівнички» села Чорногузи та багатьом іншим. Говорячи про створення відео, доповідачки підкреслили, що це була величезна командна робота. Це вдалий старт дуже цікавого й потрібного проекту.

Зоя Чебанекспертка з дактилології, сурдо-педагог, соціальний психолог Хмельницької спеціалізованої загальноосвітньої школи №33 презентувала проект «Одягові традиції Гуцульщини», адаптований для людей із порушенням слуху. Завдяки сучасним технологіям і ґаджетам людина з вадами слуху може нині отримувати необхідну інформацію. За допомогою жестів, міміки й дактилю можна передати навіть емоцію, що людина з вадами слуху відчує.

- У нашому проекті ми так і зробили, - підкреслила Зоя Чебан, – передали емоцію: стан Гуцульщини, образи, пояснили зміст традицій. Ми адаптували відеоматеріали, де поєднали картинку (зорове сприйняття), звук (слухове сприйняття) і, головне, - жестову мову. У рамках проекту ми розробили відео-словник, відео-екскурсії та підготували зразки для наочних дактильних планшетів. Також закупили сенсорний комп'ютер, що супроводжуватиме виставку й міститиме всі відеоматеріали із сурдоперекладом. Уже є домовленість із кількома товариствами глухих про проведення презентації проекту.

Найважче, за словами доповідачки, було пояснити діалекти, наприклад, що таке фОта – жіноча спідниця. Зміст деяких слів довелося пояснювати із сурдоперекладом, щоб людина зрозуміла про що йдеться. Узагалі ж, проект дасть можливість людям із порушенням слуху побачити, доторкнутись і відчути фактуру одягу Гуцульщини, отримати нові знання, зрозуміти сам процес виготовлення одягу й за допомогою жестової мови зрозуміти найскладніше - зміст діалектних слів, висловів та гуцульську термінологію.

- На цьому ми не зупиняємося й реалізовуватимемо чимало ідей та проектів, адаптованих для людей із обмеженими можливостями, - сказала на завершення Зоя Чебан.

Завідувачка Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини Вікторія Ярема доповіла про відтворення забутих традицій. 2018 року вона була керівником проекту з дослідження гуцульської моди. Партнери досліджували не просто одягові традиції передмістя Косова, а засвідчували саме моду. У минулому етнографи акцентували увагу лише на одязі ручної роботи. Поза увагою залишалися елементи вбрання, що потрапляли до села з міста або ж фабричного виробництва. Результатом дослідження стала фотовиставка ексклюзивних фотографій із родинних альбомів, що ніде не публікувалися, а також зразки одягу.

- До того ж, ми порушили музейний принцип, - сказала доповідачка, - дозволили торкатися руками до експонатів. Якісні копії старовинного автентичного вбрання, поширеного в передмістях Косова, виготовили студенти Вижницького коледжу. Інновацією проекту було те, що ми його адаптували для тих, хто має порушення зору. Це був наш перший досвід і в Косівському районі, і в області, і в Україні. Саме виставки про народний одяг ніхто не адаптував для незрячих. Такий вернісаж одразу ж зацікавив широкий загал – минулорічний фільм уже передивилися понад 59 тисяч людей. Нас почали запрошувати в різні міста: в Коломию, Яремчу, Харків, Львів. Для мене як для музейника це був новий досвід. Протягом тижня ми проводили заняття з дітьми, вдягали виготовлені студентами костюми. Діти були в захваті. Готуємося до поїздки на Схід - до Донецького обласного музею, що розташовується нині в Краматорську.

Директор Вижницького коледжу прикладного мистецтва Роман Гаврилюк і директорка Косівського інституту прикладного й декоративного мистецтва ЛНАМ Галина Юрчишин (на знімку ліворуч - модератор конференції Іванна Стеф`юк) розповіли про збереження та передавання сакральних знань й умінь новому поколінню в цих мистецьких школах. На виставці «Минуле й сучасність» представили кращі зразки творчості студентів, напрацьовані у навчальних закладах. Гранти – це добре, зауважили доповідачі, але потрібна й державна підтримка.

Галина Юрчишин зачитала звернення до Президента України Володимира Зеленського щодо включення в концепцію Державної програми розвитку гірських територій українських Карпат пункту про розвиток та підтримку таких навчально-мистецьких закладів, як їхні.

Роман Гаврилюк констатував, що проект «Одягові традиції Гуцульщини» досягнув кінцевої мети. Він є продовженням спільного проекту між Республікою Польща та бенефіціарами – Косівською й Вижницькою районними радами. Два роки тому, коли в кабінеті голови Косівської райради підписували угоди про співпрацю, брали зобов’язання не просто розвинути, створити проект, а реалізувати, продовжити, закласти фундамент, щоб рухатися далі. Це зроблено.

- Коли монтували виставку в цій залі, - сказав Роман Гаврилюк, - було приємно, хотілося подякувати тим, хто був у кадрі й поза кадром, хто підтримував ідеями. Настільки важливу справу втілили в життя. Те, що робить держава, заслуговує на увагу, зокрема, розвиток інклюзивної освіти. Але насправді, коли людина погано бачить чи чує, ми повинні не тільки для неї, а й для тих, у кого немає вад, зробити все, щоб теж почули нас. Це дуже важливо! Це є нашим посилом для тих, хто керує органами місцевого самоврядування, кого ми делегували й уповноважили у Верховну Раду України і, власне, для цілої країни – педагогам, педагогічним колективам важливо не лише зберегти культуру, а й досліджувати традиції.

На завершення презентації Олена Фуштей підсумувала:

- Своєю маленькою командою ми змогли досягти запланованих результатів, маємо ще низку інших важливих досягнень. Наш спільний проект визнали одним із кращих серед реалізованих у рамках конкурсу 2018 року. Цього року в рамках четвертого форуму місцевого розвитку, що проходив у Трускавці, за налагоджену співпрацю та реалізацію спільних проектів у популяризації історико-культурної спадщини Карпатського регіону голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин, який є головою Асоціації «Єврорегіон Карпати - Україна», вручив спеціальну відзнаку головним бенефіціантам проекту «Партнерство в Карпатах». Обом районам-учасникам завдяки спільній роботі вдалося розширити межі своєї співпраці. У 2018-му за сприяння косівської влади Вижницький район розпочав співпрацю із містом Легіоново з Польщі, а вже цьогоріч ведуться активні переговори щодо співпраці Косівського району з районом Сучевіца з Румунії. Базові знання з проектного менеджменту гуманітарного співробітництва відкривають перед органами місцевого самоврядування великі можливості участі в конкурсах, залучення додаткових грантових коштів, що сприяє ефективному розвитку наших територій.

На завершення обговорення спільного проекту виступили його бенефіціари - голови Вижницької та Косівської районних рад Михайло Андрюк і Павло Ванджурак. Вони щиро подякували всім за проведену роботу та запевнили, що на досягнутому не зупинятимуться й робитимуть усе для того, щоб Гуцульщина процвітала та зберігала свою історію й традиції.

- Гуцульщина має гарні традиції: тут збережені народні промисли, саме наша співпраця з Легіоновським повітом – один із напрямків, аби показати нашу культуру, традиції, звичаї, - наголосив Павло Ванджурак. - Мушу зауважити, що спонукали нас до цього саме польські колеги. Сподіваюся, що ці два проекти матимуть продовження і ми зможемо ще ширше, об’ємніше презентувати Гуцульщину за межами держави.

Михайло Андрюк згадав поетичні рядки Степана Пушика, який багато років тому опоетизував звичай побратимства двох гуцульських районів:

«Сіножаті скосяться,

І пшениця вижнеться,

Листячком засипляться сади.

Може мила в Косові,

Може мила в Вижниці,

Треба йти до осені, щоб знайти».

Завершилася презентація допрем’єрним показом відео-екскурсії про одягові гуцульські традиції на Вижниччині.

Кілька штрихів про важливість збереження нематеріальної культури гуцулів

Перш ніж надати слово доповідачам, модератор, завідувачка науково-методичного кабінету Учбово-методичного центру культури Буковини Іванна Стеф’юк надала слово для привітання учасників конференції голові ГО «Всеукраїнське товариство «Гуцульщина» Дмитрові Стефлюку й Вижницькому міському голові Олексію Чепілю

Етнодизайнер, художник, етнолог, керівник етнографічного проекту «Спадщина», директор УМЦКБ Микола Шкрібляк, один зі співорганізаторів конференції, наголосив, що конференція має дуже важливу тему - «Елементи нематеріальної культурної спадщини – сутнісна основа сучасних гуцульських традицій». У кожному селі цей живий елемент нематеріальної культурної спадщини ще можна знайти, бо є її носії. Вони це несуть своєю пам’яттю, щоби передати наступним поколінням. Це важливо, бо саме деякі елементи нематеріальної культурної спадщини, зазначив Микола Шкрібляк, мали б увійти до обласного переліку, національного, а відтак і до списку ЮНЕСКО.

- Ми іноді забуваємо про те, - акцентував він, - що маємо живі елементи традиційної культури, і нам потрібно не тільки зберігати їх, складати докупи, а й розвивати та популяризувати у світах.

Після привітань Михайлові Андрюку, Василю Марчуку, Олексію Чепілю та Дмитрові Стефлюку надали честь покласти квіти до пам’ятників Юрія Федьковича та Василя Шкрібляка. Після цього науковці презентували свої доповіді. Подаємо фрагменти й тези деяких із них.

Микола Шкрібляк. «Традиційна культура України як ціннісна вісь націотворення»:

«Елементи нематеріальної культурної спадщини мають стати духовною віссю, основою, що творитиме нашу культуру не тільки в сенсі патріотичного виховання, а й у сенсі її розвитку, піднесення у світах. Найголовніше - інтегрувати у світовий культурний простір. Нам треба над цим працювати, оскільки та культура працюватиме на теренах рідної держави, рідної землі, коли бачитиме перспективу не тільки в межах свого регіону, держави, а й у межах світового простору».

«Культура є центральною в будь-якій політиці, але це треба донести до найменших органів самоврядування і до тих, хто намагається віднести культуру на маргінес життєвих проблем. На нашу думку, треба ввести в систему національної безпеки України культуру як складник. Якщо ми цього не розумітимемо, то все буде зведено до тих проблем, які ми, на жаль, бачили, чули й пережили».

«Конвенцію ЮНЕСКО про охорону елементів нематеріальної культурної спадщини прийняла в 2003 році. А через три роки до неї приєдналась Україна. 13 років минуло, а ми маємо лише два елементи в списку ЮНЕСКО – традиція петриківського розпису й козацькі пісні Дніпропетровщини. Навіть наш косівський мальований розпис кераміки не увійшов туди. Для порівняння: нині в Азербайджані – 8, у Вірменії – 7, в Японії – майже 40, Китаї – 36 елементів. Ось вам наочний приклад, як ми ставимося до своєї традиційної культури й тих найдорожчих сутнісних елементів, котрі сьогодні складають гуцульську традицію. Звісно, наш центр культури веде обласний перелік, майже два роки над ним працюємо день у день. Нині маємо п’ять елементів нематеріальної культурної спадщини. Чотири елементи запропонували до національного списку: гуцульське боднарство малих форм із випалюванням (два майстри залишилися); традиція виготовлення гуцульських ліжників на Буковині (пропонують його внести до списку ЮНЕСКО); традиція гуцульського писанкового розпису; традиція віншування чоловіків-іменинників чугою – це унікальне обрядове дійство (чуга – деревце)».

Генеральний директор Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського, заслужений працівник культури України Ярослава Ткачук і головний редактор журналу «Гуцульщина і Покуття» Олександр Масляник. «Перспективи досліджень традиційної культури гуцулів Мараморощини (Румунія) та Буковини в контексті діяльності Національного музею народного мистецтва Гуцульщини й Покуття імені Йосафата Кобринського»

Науковці презентували перший номер щойно створеного журналу «Гуцульщина і Покуття». У новоствореному журналі є стаття про дослідження Віталія Кодрі під час відвідин Мараморощини в Румунії.

Розповіли й про підготовку обґрунтованої експедиції до Румунії, що готуваали кілька років поспіль. Сприяла цьому пані Ярослава Колотило, яка запрошувала Олександра Масляника в складі невеликої групи до Румунії, щоб познайомити із життям не тільки гуцулів, а всіх українців, які проживають на цих теренах. Науковці брали участь у Бухарестській конференції, присвяченій ювілею Івана Франка. Після неї зробили першу короткочасну експедицію, яку також підготувала пані Ярослава, надавши транспорт і водія, домовившись із багатьма знайомими в комунах. Із того часу й розпочинається відлік дослідження.

Щоби підтримувати зв'язок із музейниками, культурним, науковим, освітянським світом України, рік тому на науковій раді музею ухвалили рішення про заснування всеукраїнського журналу. Його назву пояснити просто, адже засновником є музей Гуцульщини й Покуття. Наступного року часопис можна буде передплати. Ціна за собівартістю. Виходитиме раз на півроку. Олександр Масляник запросив усіх до авторства, але публікації мають бути оригінальні, такі, що раніше ніде не друкувалися.

Доктор мистецтвознавства, професор кафедри дизайну Національного лісотехнічного університету України Роман Одрехівський. «Гуцульська плоскорізьба в дизайні, інтер’єрі церков»

«Гуцульська різьба на межі ХІХ-ХХ століть стала дуже популярною на теренах Австро-Угорщини. Приміщення, оздоблені гуцульською різьбою, сприймалися як національний український стиль. Усі мотиви – геометричні (ромб, коло, хрест, трикутник) домінували в оздобленні церков. Їх популяризували як національний стиль Галичини. Цікаво, що жоден із цих орнаментальних мотивів не повторювавсь у творчості майстра Василя Тупчія. Наприклад, його «царські врата» з мотивами виноградної лози виконані методом плоскої різьби. Були випадки й поліхромного різьблення. Отже, наше завдання – популяризувати це мистецтво, щоб у сучасних спорудах застосовувати цей стиль, побачивши який, людина відчувала й розуміла, що вона на Гуцульщині».

Голова Бухарестської філії Союзу українців Румунії Ярослава Котолило. «Гуцули Румунії і як їх сприймають мас-медіа»

Пані Ярослава була майже на всіх фестивалях, зокрема, й 1992 року у Вижниці. Тоді працювала в міністерстві культури Румунії й мала можливість привезти колектив гуцулів із цієї країни. Нині вже на пенсії, тому її можливості обмежені.

«Коли я слухала про спільний проект із Польщею, мені стало трохи заздрісно. Якби ж такий зробити із українцями Румунії! Ми хочемо, щоб ви досліджували нас. У наших селах румуни досліджували гуцульське мистецтво, але я не була в тій групі, лише чула про це».

«У Румунії є спроба зробити гуцулів окремим етносом. Тоді цей етнос матиме свого представника в парламенті Румунії (зібралося вже 20 автохтонних етносів). Але не факт, що це буде українець. Румуни хотіли зробити федерацію, це означає відокремлення. А ми, гуцули-українці, не маємо права й не хочемо відокремлюватися».

«У Мараморощині є гуцульські села, зокрема, на кордоні з Україною. Серед них - моє рідне. Деякі гуцульські села вирізняються діалектом (говіркою). Це дуже законсервовані села».

Пані Ярослава зачитала лист від 50 тисяч українців Румунії, в якому, зокрема, зазначено, що в Румунії багато говірок серед гуцулів, але всі вони вважають себе українцями.

Ярослава Колотило, ще коли працювала в міністерстві культури Румунії, була причетна до видання книжки «Українська вишивка» (видавництво «Букрек»), пишається цим.

Доктор педагогічних наук, доктор теології, доктор філософії, професор чотирьох міжнародних академій, член НСЖУ Галина Сагач прочитала фрагмент зі своєї книги «Духовно-національні засади творчості буковинського Орфея Володимира Івасюка». Книга народилася після відвідин Чернівців із нагоди 70-річчя від дня народження Володимира Михайловича.

Доцент кафедри образотворчого мистецтва Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Валерія Дутка. «Художнє ткацтво Гуцульщини».

Доповідачка зазначила, що є осередки Гуцульщини, де ткацтво збереглося в незмінному вигляді. Але те, що традиція жива, ще не означає, що автентичні давні зразки відтворюють у тому вигляді, в якому вони існували сто років тому. Живі майстри творять, а не копіюють. Як приклад, майстриня Олена Прокоп’юк, яка є яскравою представницею династії і, не зважаючи на традиції, що заклали її батьки, творить живу традицію.

«Дослідження тих трансформацій, що відбуваються в сьогоднішньому текстилі, це тема наших науковців, які працюють в інституті, у Вижницькій мистецькій школі. Минулого року ми на базі нашого інституту підготували до друку посібник «Художні килими Косівщини», в якому представлені дослідження наших науковців із історії формування художньої стилістики, зібрані дуже цікаві артефакти, представлені світлини килимів Косівщини, а також методика, за якою ми навчаємо наших студентів, як втілювати й транслювати цю традицію в художній процес».

«На жаль, нині ми спостерігаємо спад бажаючих у наших коледжах займатися декоративним мистецтвом. За останні два роки на відділ художнього текстилю вступили не більше десяти людей».

Ткаля, керівник культурологічної громадської організації «Осередок родини Шкрібляків» Олена Шкрібляк-Прокоп’юк. «Народні майстри Гуцульщини та нагальна потреба в їхній співпраці зі студентами художніх навчальних закладів»:

«Жоден костюм не обходиться без ткацького верстата, без рук ткалі. Я народилася в сім’ї, де мама ткала, а тато різьбив. Понині живу в горах на висоті 750 метрів над рівнем моря. Я не хочу сказати, що я є майстер чи мій чоловік – скоріше ми є сторожами, які пантрують те місце, той дух, котрий лишили наші діди, бабусі, тато з мамою. Коли до нас приходять мистецтвознавці, науковці – це само собою зрозуміло, а коли – молоді люди вперше й не бачили ні верстата, ні токарного станка, у них виникає бажання навчитися. Чого мене навчили з дитинства, я старюсь і хочу це передати всім, хто хотів би. Потреба в наших знаннях означає, що ми двоє недаремно в тому лісі живемо. Для мене це частина мого життя, це для мене дуже важливо. Чогось навчили мама й бабуся, але був у мене один учитель - Михайло Білас. Він до нас приїхав, коли мені було три рочки. Із дитинства спостерігала, як він фарбував і все робив. Хто працює в навчальних закладах, не ігноруйте, приїжджайте, поки я щось пам’ятаю те, що робив Білас».  

  «Свято гуцульської вбирі»

Після конференції на центральній площі Вижниці всі очікували на «Свято гуцульської вбирі» з показами автентичного та стилізованого одягу й прикрас гуцульських регіонів. Це була практична частина конференції.

Очікування не стало нудним, бо поруч зі сценою розташувалися локації, де пригощали карпатськими чаями та солодощами, відтвореними за книгою «Кулінарні фіґлі Марії Матіос».

Відтак розпочалося свято вбирі, що організували Олена Фуштей, Зінаїда Сірецька, Марія Гончарова, учасниці студії моделей «Folk art», працівники кафедри декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та Косівського інституту прикладного й декоративного мистецтва у співпраці з відділом культури Вижницької райдержадміністрації на чолі з Наталею Додяк.

Відкрив мистецьке дійство народний аматорський ансамбль танцю «Черемшина» з міста Вашківці (керівник Орест Сірецький).

На сцену запросили поважних гуцулів - голову Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» Дмитра Стефлюка, голів - Вижницького осередку Василя Марчука, Верховинського - Михайла Нечая, Коломийського – Дмитра Чорного, Косівського - Юрія Стефурака, Львівського – Василя Коржука, Надвірнянського – Романа Гурмака, Путильськолго – Михайла Григоряка, Рахівського – Івана Беркела. Адже хто, як не вони могли продемонструвати, оту всю велич чоловічого гуцульського строю.

Після цього розпочався показ автентичних строїв Вижницького району – тут представили одяг сіл Іспас, Банилів, Чорногузи, Мигове, міста Вашківці. Неможливо було відірвати очей від розмаїття кольорів, орнаментів, одягу й аксесуарів до нього. Наприкінці показу автентичної частини одягу Вижниччини прозвучали коломийки у виконанні народного аматорського фольклорно-етнографічного колективу «Молодички-жартівнички» (художній керівник – Марія Ісопчук) із села Чорногузи.

Поважні гості, котрі прибули на свято із Верховинського, Путильського, Косівського районів продемонстрували як автентичне, так і сучасне вбрання. Танцювальний колектив «Селія» із Єкабпілського краю Республіки Латвія презентував свої автентичні концертні костюми, народний ансамбль «Майчина обіч» культурно-просвітницького болгарського товариства з Білгород-Дністровська, що на Одещині, - болгарське вбрання.

Глядачі переглянули також колекцію автентичних сорочок і рушників Ірини й Наталки Андрицуляк «Виженські мотиви». Сама ж Наталка Андрицуляк продемонструвала автентичний стрій Виженки 50-х років ХХ століття.

Завершила цю частину мистецького дійства школа народного танцю «Смеречина» (художній керівник – Геннадій Звягінцев).

Стиль нео-фольку в дизайні одягу сформувався шляхом переосмислення спадщини українського фольклору та народної творчості, а також української традиційної культури писанок. Дизайнер-модельєр Оксана Сусяк, яка представила «Колекцію у ліжниковому стилі» з гуцульських районів, показала майстерний синтез атрибутів національного костюма й сучасної матеріальної культури у пошуках власної творчої ідентифікації стилю та образу. Цікаві моделі одягу представила також дизайнерка Наталка Кіщук.

Косівський інститут декоративного та прикладного мистецтва показав кращі дипломні роботи студентів.

Отже, свято гуцульської вбирі наочно довело, що традиції пращурів гуцулів живуть і донині.

Кульмінацією празника стало встановлення рекорду України - «Найбільша кількість людей у гуцульських кептарях на одній локації».

Кептар - це верхній одяг гуцулів. Узимку носять кожухи, а в інші пори року - кептарі (жилети з вишивкою). Раніше їх виготовляли кушніри з овечої шкіри, нині ж найбільш поширені кептарі із грубої тканини з вишивкою.

Експерт книги рекордів України Павло Гришевський, який контролював і зафіксував національний рекорд, запросив усіх людей у гуцульських кептарях пройти червоною доріжкою на сцену. Для рекорду достатньо було не менше ста людей, але експерти нарахували 184 особи в гуцульських кептарях на одній локації.

Участь у встановленні рекорду взяли місцеві фольклорні колективи, жителі Вижниччини, гості, які полюбляють кептарі. Цього дня можна було побачити кептарі різних кольорів, із різними орнаментами, оздоблені бісером, намистинами та іншим оздобленням.

Сертифікат про встановлення рекорду «Найбільша кількість людей у гуцульських кептарях на одній локації» вручили голові Вижницької районної ради Михайлові Андрюку, який і сам був у кептарі, отже сприяв встановленню рекорду, а трохи раніше брав участь у демонстрації гуцульського вбрання на цій сцені.

Узагалі ж перший день XXVI Міжнародного гуцульського фестивалю був багатим на події. У селі Іспас цього дня урочисто відкрили нове приміщення дитячої установи. 

А поруч зі сценою, де у Вижниці відбувалися святкові заходи, презентували перше в Чернівецькій області спеціально обладнане соціальне таксі для маломобільних верств населення. Вижницька громада виграла його, взявши участь у конкурсі від Мінсоцполітики України. Тепер двічі на тиждень люди з особливими потребами зможуть ним користуватися безкоштовно не лише в межах Вижницької ОТГ, а й по області. 

Одночасно таксі вміщує чотири інвалідних візки. Важливо, що машина обладнана зручним та безпечним підйомником. Утримання автомобіля й оплата перевезень покладена на Вижницьку міську раду.

 

Ключі від автомобіля вручив вижницькому міському голові Олексію Чепілю виконувач обов’язків голови облдержадміністрації Михайло Павлюк, який прибув у Вижницю для участі в XXVI Міжнародному гуцульському фестивалі.

 

Джерело: https://pilipyurik.com/knigi-online/69-uncategorised/823-motyvy-hutsulskoi-mody-u-vyri-podii-i-rekordiv-pershoho-festyvalnoho-dnia




Архів новин